I. POETRY

1. НЕ РIДНИЙ СИН

Прощай, Украйно моя –
Тебе я кинуть мушу;
Хоча за тебе я б оддав
Життя i волю й душу!

Але я пасинок тобi,
На жаль, це добре знаю.
Й промiж других дiтей твоїх
Я не живу – страждаю.

Не сила знести вже менi
Глумлiнь тих понад мiру
За те, що я й твої сини
Не одну маєм вiру.

Тебе ж, Украйно моя,
Я буду вiк кохати:
Бо ти хоч мачуха менi,
А все ж ти менi – мати!

“Рада”. No. 6 (1908).

2. РОКОВИНИ СМЕРТI Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вдова безталанна
Й покритка вiд пана,
Що сльози за них проливав ти,
Байстря не обуте,
Пiд тином забуте,
Що батька не зна, як i звати,
І гори високi,
І кручi глибокi,
Степи тi широкi, безкраї,
I вся Україна
I навiть дитина –
Сьогоднi тебе поминають!

Глагол твій могучий
Розніс Дніпр ревучий,
З Дніпра вже і вітер розвіяв,
I зерно здорове –
Твоє щире слово
У нашому серці посіяв.
Те слово велике
Нам, людям-калікам,
Ти в піснях та в думах оставив,
I в світі як жити,
Як треба любити –
Себе ти навіки прославив.

А ми вже ходою
Йдемо за тобою
Та сієм твою батьківщину,
I пісні співаєм,
В них Бога благаєм,
Щоб дав нам зерна хоч стеблину.
Й може настане
Те врем’я жадане
Й стебло у цвіт розів’ється:—
“Обниме брат брата,
Й заплакана мати
Погляне на них та й всміхнеться!”

“Невеличкий збірник творів” (1890).

3. ЗНОВУ НА ВКРАЇНI

Я знову побачив степи України,
Я знову зелений гай темний уздрів,
Гай темний, де лучші й щасливі хвилини,
Найкращії літа свої я прожив.

Де щастю границі не знав я ніколи,
Співав свої пісні й слізьми обливав,
Ще першими, серце; і жив я на волі:
Ніякого горя тоді я не знав.

Я плакав, кажу я, та радісні сльози
Лилися і чисті мов перли були.
Ті сльози – то перші були мої рози:
Вони вже ніколи так більш не цвіли!

I легшало сердцю було, як заплачу,
I пісня поллється, і славно мені…
Тепер же немає тих сліз і неначе
Роса та на сонце, так висхли вони.

Співав я в гайочку, співав у оселі –
Бо звісно, в мені молода грала кров,
I все, що я бачив, здавалось веселим…
Я думав, що в світі є щира любов…

Я думав, кажу я. Чому ж я не маю
Тепер більш тих думок і сліз тих святих?
А серце із жалю все більш замирає,
I ментів щасливих немає вже тих!...

I знову тепер я, свята Україно,
На землю приїхав святую твою;
Прими ж мене ненько, твоя я дитина,
Для тебе й пісню співаю свою!

“Літературно-науковий вісник”. No. 11 (1900).

4. НА СТЕПАХ УКРАЇНИ

Що за поле розляглося
I не скинеш оком?
Подивишся – тільки мріє
Велике нівроку!

Отож тая Україна,
Де правда блукає
Та всім людям таку пісню
З докором співає.

“Добрі люде, Україна
Як квіт гине, в’яне,
Сонце палить, вітер суше,
Ніхто й не догляне.

Вже й пашню он скрізь по ниві
Осот застилає,
I з осоту ледве-ледве
Пашня проростає.

Розрослась вона б гарненько,
Якби більш простору:
Як би висилить осот той –
Пішла б рости вгору!”

“Громадська думка“. No. 67 (1906).

5. ДИТЯЧА ПІСНЯ

Ой я шаблю-гаківницю
На себе накину,
На плече візьму рушницю
Й кунтуш свій надіну.

А штани своі широкі
В халявки засуну,
Візьму люльку кривобоку
Ще й в люльку тютюну.

Ще й пістоль візьму у батька,
Ще й пороховницю, —
Та й подамсь до свого дядька,
До милого Гриця.

А він мені: “Мій рідненький
Здоров був козаче.
Здраствуй, орле, мій маленький!”
З радості й заплаче.

Iнститут Лiтератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка. Вiддiл рукописiв. Ф. 3. Д. 3354. Лл. 401/78 (1-2).

6. МОНОПОЛІЯ

I хто повiрив би, щоб оттаке прийшлось,
Що панський рiд увесь знівечився до щенту:
Що панство за шинки тепер уже взялось,
Не тiльки за шинки – взялось i за проценти!

Пропили все, як є, добро своє пани!
Вiдкрили їм кредит, прийшли на помiч банки...
I те не помоглось: i землю, й жупани –
Пропили чисто все пани та полупанки.

А кров в них не проста – вони-ж таки пани,
Не то що тi Жиди – всесвiтнi бiдолахи;
Одежа чиста в них, з лампасами штани,
На куртках гудзики й якi блискучi бляхи!

I чиста кров така повинна бiдувать!
А Жид в шинку сидить i грошi загрiбає...
I звелено в Жидiв шинкарство одiбрать
I посадить панiв – вони хай заправляють!

Чи правлять там вони самi, чи може п’ють,
То дiло не про нас, то времячко покаже...
За те-ж горiлки вже Жиди не продають,
I Жидовi “шинкар” нiхто тепер не каже!

“Літературно-науковий вісник”. No. 5 (1902).

7. КАЗНОДІЄВІ-СІОНІСТОВІ
Я. Д. Ревзину

Співай же мій орле
Мій орле могучий!..
Не знають тебе ще брати,
Не взнали вони, ще який ти півучий,
Не знають вони ще, хто ти!

Багато поетів між нами співає
I в кожного пісня – своя,
Та кращої з всіх тих пісень і немає,
Як пісня, мій друже, твоя.

Від щирого серця, як янгол правдива,
З любові та правди тії…
Отим-то і пісня твоя уразлива
Для тих, хто почує її!

Хто серцем-душею у грязь вже поринув,
У кого надії нема,
Хто Бога і віру зовсім вже покинув –
В тому вона дух підійма.

I силу нову тому пісня приносе,
I грішника душу кріпить…
I знову він Бога Єдиного просить,
Щоб сили дав вірить, любить…

Не лікарю й зіллю того не зробити,
Що роблять твої ті слова:
Від них починає й всяк злодій любити,
I падша душа ожива.

Співай же, мій орле, братам своїм рідним,
З братами у купі й молись:
I може не скоро, а все ж таки прийде
I врем’я Мессії колись!...

Iнститут Лiтератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка, Вiддiл рукописiв. Ф. 3. Д. 3354. Лл. 401/78 (10-11).

II. TRANSLATIONS FROM S. G. FRUG

1. З ЄВРЕЙСЬКИХ МЕЛОДІЙ С. Г. ФРУГА

Прокинсь, бідняче, гей вставай!
На світі ще Господь панує
Той самий, що життя дарує,
Що робить вільними усіх,
З неволі – волю, з горя – сміх,
Iз бідних – дуків… гей вставай!

Від дуків ти та від панів
Не жди поради: шлях покаже
Тобі недоля й все розкаже,
Куди і як іти у світ…
Прокинсь, обмий бо ти свій піт.
Що очі вже твої залив.

Живеш в хатині ти чужій:
До дому, чуєшь, кличе мати…
Прокинсь, пора тобі вставати –
Гляди: для тебе шлях новий…
Зведи-ж ти прапор твій старий –
Сіона давній прапор твій!

“Українська хата”. No. 3-4 (1909).

2. ПIСОК ТА ЗIРКИ

Місяць та зірки сіяють на небі
I нічка панує гаразд…
Я ж все читаю Письмо Святе наше,
Читаю вже в тисячний раз.

Гарні й правдиві слова я читаю
Й мов голос я чую святий:
“Будеш ти скрізь як пісок, що край моря,
Як зірки, народе ти мій!”

Праведний Боже! В словах твоїх правих
Сповнятись повинно тому,
Щоб не сказав Ти в своїх обіцянках –
Та мабуть пора є всіму.

Дещо збулось вже з Твоїх слів великих,
I справді воно вийшло так:
Стали піском ми нікчемним та тільки
Без жалю нас топче усяк.

Правда твоя: як пісок та каміння
На посьміх розкидано нас…
Але де ж зірки? Хоча б їх проміння
Світило б хоч трошки для нас!

“Літературно-науковий вісник”. Тo. 7 (1906).

3. НОВИЙ РIК

Рік новий! Стара бандуро,
Ти заграй нам не понуро –
Пісню гарну нам заграй,
Струни хай твої співають,
Серце наше звеселяють,
Давнину ти нам згадай!
Й одповідує бандура,
Та не весело – понуро:
“На ріках де Вавілон
Я на дереві висіла
I других пісень не вміла,
Як сумних про наш Сіон…
Ні брати, нових не знаю,
Бо старих не забуваю,
Але час давно той був…
А тепер я вам бажаю
В рік новий, в новому краї,
Щоб Господь Вас не забув
I щоб щастя, і щоб волю
Вам, занедбаним в неволі,
Ще колишню вам звернув!”

“Літературно-науковий вісник”. No. 1 (1908).

III. CORRESPONDENCE

1. TO KESAR OLEKSANDROVYCH BILYLOVS’KYI

Багатошановний Кесарь Александрович!

Вибачте, добродію, що я, незнакомий з Вами, пишу до Вас: хочу познакомитись, ще й хочу подякувати Вас, що прийнялись за добре діло просвіти, спорудивши вже два альманахи. Поможи Вам і далі Боже! Дуже мені жалко, що не зміг я пристати до гурту в складці на спомин покійного Владимира Степановича [Александрова]; як би знав, що у Вас така дорога думка та ще як би знав, де Ви живете, то написав би Вам і дещо надіслав би: бо й я один з приятелів і з учеників небіжчика Вл. Степановича; але що пройшло – того не вернути! Тепер же маю на увазі просити Вас, добродію, може Ви ще щось заміряєтесь спорудити літературне на спомин покійного Вл[адимира] Степ[ановича], то й мене не минайте – може не погудите, якщо надішлю Вам.
Небіжчик мені багато розсказував про Вас і патрета Вашого надіслав, та не знаю, де він дівся – пропав десь, а може хто і вкрав… Жалко мені, дуже жалко цієї пропажі! Якщо буде Ваша ласка мені написати, то пишіть так: с. Гуляйполе, Єкатериносл. Губ. Григорію Борисовичу Кернеру

С поважанієм
Грицько Кернеренко
Сл. Гуляй Поле 23 лютого, Року Божого 98-го.

Iнститут Лiтератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка. Вiддiл рукописiв. Ф. 72. Д. 243. Лл. 1–2.

2. TO IVAN IAKOVLEVYCH FRANKO

С. Гуляйполе, 17 (30) січня Року Божого 1906.

Високоповажний Добродію Iване Яковлевичу!

Дуже і щиро дякую за Ваш ласкавий лист. Ви питаєте, хто такий Шолем-Алейхем? Це – псевдонім С. Рабиновича, одного з самих видатних сучасних письменників на жаргоні; не менше уступа йому в поезії теж на жаргоні – С. Г. Фруг. Про Шолем-Алейхема та про С. Г. Фруга Ви трохи довідаєтесь з Энциклопедического словаря Брокгауза т. 22, стор. 485 “Еврейско-немецкий диалект или жаргон”. Надсилаю Вам за для “Літ[ературно]-наук[ового] Віст[ника]” вірші з єврейського “Вино”; це ж я й переклав з віршів Фруга. Казка, що я Вам надіслав, зветься “Der veter Pini mit der mume Rejsi”, але я “Rejs’ю” переклав “Хівря”, це, здається мені, більше по-нашому. Статті про новійшу єврейську літературу на превеликий жаль написати я не берусь, не осмілюсь, але переклади з єврейського коли не коли буду Вам охоче надсилати поезію і прозу, а також дещо з своїх оригинальних творів.
Покорно просю замість гонорара присилайте мені “Літ[ературно]-науков[ий] Вістник”, бо гроші боюсь надсилати: ще 26 грудня пр. року надіслав я до редакції “Літ[ературно]-наук[ового] Вістн[ика]” три карбов. з проханням прислати мені “Акорди”, але по сю пору нічого не одержав; одно з двох: або гроші пропали й не дійшли, або на кордоні наша цензура “Акорди” мої проковтнула… бо і в нас же тепер – конституція… казав пан “кожуха дам” — слово його тепле!... оттакі ж в нас і досі порядки!...

З глубоким ушануванням остаюсь прихильний до Вас та вдячний
Грицько Кернеренко

Iнститут Лiтератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка. Вiддiл рукописiв. Ф. 3, 72. Д. 1630. Лл. 527-530.

<img src=http://abimperio.net/pics/yps56.jpg>

Fig. 1. First page of Kernerenko’s letter to Ivan Franko (courtesy of the Department of Manuscripts, Institute of Literature, NAN of Ukraine), 1906.

3. TO OLEKSA KUZMYCH KOVALENKO

Сл. Гуляйполе, Катеринославщина
26 грудня 1906 року

Шановний добродію Олексію Кузьмичу!

На Ваше ласкаве запитання, поспішаю Вам одповідати. Уродився я 1863 р. в слободі Гуляйполі в Катеринославщині; учився в Симферопольскій гімназії, а потім того учився я сільскому хазяйству в Мюнхенському політехнікумі. Надруковані в мене всього тільки чотири книжечки […]. Шлю Вам свою фотографічну картку, також цей невеличкий зшиток деяких вже друкованих і ще ніде недрукованих творів. Зшиток цей прохаю покірно звернути мені, як бува чим покористуєтесь для Вашого альманаха. За те що й мене згадали, дякую.

З щирим ушануванням
Грицько Кернеренко
Моя адреса: с. Гуляйполе, Екатер. губ. Григорію Борисовичу Кернеру

Чернігівській iсторичний музей. Al 52-147/1/539. Лл. 1–2.

<img src=http://abimperio.net/pics/yps57.jpg>